Ось , Пилат піднявся на поміст , стискаючи машинально в кулаці непотрібну пряжку і знітившись .
Нітився прокуратор не від того , що сонце засліплювало йому очі , ні !
Він не хотів чомусь бачити групу засуджених , яких , як він це чудово знав , зараз слідом за ним виводять на поміст .
Тільки білий плащ з багряною підшивкою з'явився на кам'яному пагорбі над краєм людського моря , незрячому Пилату у вуха вдарила звукова хвиля : " Га-а-а ... "
Вона почалася неголосно , зародившись десь вдалині біля гіподрому , потім стала громоподібною і , протримавшись кілька секунд , почала спадати .
" Побачили мене " , - подумав прокуратор .
Хвиля не дойшла до найнижчої точки і неочікуванно почала знову зростати і , розхитуючись , піднялася вище першої , і на другій хвилі , як на морському валі закипіє піна , закипів свист і окремі , крізь грім розчутні , жіночі стогони .
" Це їх вивели на поміст , - подумав Пилат , - а стогони від того , що задавили кількох жінок , коли натовп рушив вперед " .
