Маргарита спіймала поглядом , серед тих , хто піднімаються , ту , на яку вказував Коровєв .
Це була молода жінка років двадцяти , незвичайної краси зовнішньості , але з якимось неспокійними і настирливими очима .
- Яка хустинка ? - спитала Маргарита .
- До неї камеристка приставлена , - пояснив Коровєв , - і тридцять років кладе їй на ніч на столик носову хустинку .
Як вона прокинеться , так він вже тут .
Вона вже і спалювала його в печі і топила його в річці , але нічого не допомагає
- Яка хустинка ? - шепотіла Маргарита , піднімаючи і опускаючи руку .
- З синьою облямівкою хустинка .
Річ у тому , що коли вона працювала в кафе , власник якось її покликав у комірчину , а через дев'ять місяців вона народила хлопчика , понесла його в ліс і засунула йому у рот хустинку , а потім закопала хлопчика у землі .
На суді вона говорила , що їй нічим годувати дитину .
