Мені щиро дивно від того , що людина з якою я провела більше року разом ( інколи не фізично , але ментально точно ( у мене так , хз як у нього ) ) . З якою я намагалась провести кожен свій вільнй день разом , з повідомленнями якої я засипала та прокидалась , з якою я не бачилась місяцями та перша зустріч після яких змушувала серце калатати ; людина , яка присвячувала мені вірші , зізнавалась не один раз у коханні , плакала коли прощалась зі мною та коли думала , що мені подобається хтось інший ; людина , яка йшла годинами через все місто , аби лише побачити мене , яка займала своє місцк у моїй голові та частинку мого серця - ВРАЗ може стати НІКИМ .
Як ніби не було того року , не було тих повідомлень , віршів , сліз через прощання , та усіх зусиль аби лише побачитись .
ВРАЗ і всі мені кажуть серти та забути те , що посідало у моєму житті вагоме місце .
Мені щиро дивно від того , як моя улюблена людина так швидко може знайти мені заміну , запееречуючи це і може так легко відпусит мене , після усіх тих речей , які мені так щиро дивні .
А ще мені щиро дивно , що прив'язаність та відчуття любові такі сильні в мені , вони тримають та не відпускають .
