- Діду , що вони роблять ? - запитав пошепки Альошка .
- Зараз його на столи класти будуть , - відповів дід .
- Підемо , дитинко , пора спати .
Кучер і Альошка повернулися в сарай .
Помолилися богу , роззулися .
Степан ліг в кутку на підлозі , Альошка в санях .
Сарайні двері були вже зачинені , сильно смерділо гаррю від погашеного ліхтаря .
Трохи згодом Альошка підняв голову і подивився навколо себе ; крізь щілини дверей видно було світло все від тих ж чотирьох вікон .
- Дід , мені страшно ! - сказав він .
- Ну , спи , спи ...
- Тобі кажу , страшно !
- Що тобі страшно ?
Який балуваний !
Помовчали .
Альошка раптом вискочив з саней і , голосно заплакав , підбіг до діда .
- Що ти ?
Чого тобі ? - злякався кучер , теж підводячись .
- Виє !
- Хто виє ?
- Страшно , дід ...
Чуєш ?
Кучер прислухався .
- Це плачуть , - сказав він .
- Ну дивись , дурнику .
Їм шкода , ну і плачуть .
