Колезький асесор обережно поклав немовля на східці тераси і махнув рукою .
Його обличчям зверху до низу знову ніби мурахи поповзли ...
— Вибаче мене підлого , брате ! - пробурмотів він .
- Не поминай лихим словом !
Він зробив крок назад , але у той же час рішуче крякнув , сказавши :
— Ай , була не була !
Чхати хотів я на все !
Візьму його , і нехай люди кажуть те , що забажають !
Мігуєв взяв немовля і почав швидко крокувати назад .
« Нехай кажуть те , що хочуть , - думав він .
- Піду зараз , стану навколішки і скажу « Ганно Пилиповно ! »
Вона жінка добра , зрозуміє ...
І ми будемо виховувати .
Якщо виявиться хлопчиком , тоді назвамо Володимиром , а якщо дівчинкою , то Анною ...
Врешті - решт у старості буде втіха ... »
І він вчинив так , як вирішив .
Плачучи , завмираючи від страху й сорому , сповнений надії і дивного захвату , він увійшов у свою дачу , пішов до дружини і став перед нею навколішки ...
