Середнє вікно дачі було відкрито , і було чітко чутно , як Анна Філіпівна , дружина Мігуєва , готувала все до вечері ; на подвір‘ї , зразу за воротами , двірник Єрмолай жалісливо бринькав на балалайці ...
Вартувало немовляті тільки прокинутися і запищати , і таємницю було розкрито .
Мігуєв відчув непоборне бажання поспішати .
— Швидше , швидше ... — бубонів він .
— Зараз , поки ніхто не бачить .
Занесу його куди - небудь , покладу на чужий ганок ...
Мігуєв узяв у одну руку вузлик і тихо , помірним кроком , щоб не видаватися підозрілим , пішов вулицею ...
« Дивовижно огидне положення ! — думав він , намагаючись надати собі байдужого вигляду .
— Колезький асесор з немовлям йде вулицею !
О , боже , якщо хтось побачить і зрозуміє , в чому справа , я загинув ...
Покладу- но я його на цей ганок ...
Ні , зачекай , тут вікна відкриті та , можливо , дивиться хтось .
Куди б його ?
Ага , ось що , занесу- но я його на дачу купця Мелкіна ...
Купці народ заможний і жалісливий ; можливо , ще дякую скажуть і на виховання його до себе взяти » .
