Після цього разу дні два чи три вона бачила перед собою якісь шаблі , що тьмяно відсвічували і лежали у відкритих чорних футлярах , і збагнула , що це ріки .
Повернувши голову вгору і ліворуч , та , що летіла милувалася тим , що місяць несеться під нею , як скажений , назад до Москви , і в той же час дивним чином стоїть на місці , загадковий , темний - чи то дракон , чи то коник - стрибунець , гострою мордою звернутий до покинутого міста .
Тут Маргаритою оволоділа думка , що , по суті справи , вона дарма настільки сильно жене щітку .
Що вона позбавляє себе можливості що -небудь як слід роздивитись , як слід впитись польотом .
Їй щось підказувало , що там , куди вона летить , її почекають , і що нема чого їй сумувати від такої шаленої швидкості і висоти .
