З тупим здивуванням чоловіка , який тільки що почав розуміти , що його жорстоко образили , доктор знизав плечима , розвів руками і , не знаючи , що говорити , що робити , втомлено опустився в крісло .
— Ну , розлюбила , полюбила іншого — бог з тобою , але до чого ж обман , до чого цей підлий , зрадницький фортель ? — говорив плаксивим голосом Абогін .
— До чого ?
І за що ?
Що я тобі зробив ?
Послухайте , доктор , — гаряче сказав він , підходячи до Кирилова .
— Ви були мимовільним свідком мого нещастя , і я не стану приховувати від вас правди .
Клянуся вам , що я любив цю жінку , любив побожно , як раб !
Для неї я пожертвував усім : посварився з ріднею , кинув службу і музику , прощав їй те , чого не зміг би пробачити матері або сестрі ...
Жодного разу я не подивився на неї косо ... не подавав ніякого поводу !
За що ж ця брехня ?
Я не вимагаю любові , але навіщо цей мерзенний обман ?
Не любиш , так скажи прямо , чесно , тим більше , що знаєш мої погляди на цей рахунок ...
