Роздуми над вишитим рушником (споконвічним атрибутом української жінки) задокументовані у відеоперфармансі мисткині.
Щоправда, нитки, з якими працює Прошковська - невидимі.
Що відсилає нас до невидимої жіночої праці загалом.
Також на виставці представлена аудіоробота з фрагментами українських жіночих співів в обробці сучасної композиторки та інсталяції з каміння та саману.
То як порушити це коло невидимості?
