Павло Йосипович, зазвичай стриманий та спокійний, крикнув на це суворо:
- Ти це припини! - і махнув вдалечінь вже нетерпляче.
Тоді трелі коло дверей прогриміли веселіше.
Але Коровьєв, не соромлячись виступу Павла Йосиповича, продовжував.
- Звідки? - задаю я всім запитання!
Він стомлений голодом і спрагою!
Йому жарко.
Ну, взяв спробувати горе мандарин.
І всього лише ціна цьому мандарину три копійки.
І ось вони вже свистять, як солов'ї весною у лісі, турбують міліцію, відривають її від справи.
А йому можна?
Га? - і тут Коровьєв вказав на бузкового товстуна, від чого у того на обличчі стала вираженою найсильніша тривога, - хто він такий?
Га?
Звідки він приїхав?
Навіщо?
Сумували ми, чи що, без нього?
Запрошували ми його, чи що?
Звісно, - саркастично скрививши рот, на весь голос кричав колишній регент, - він, бачте, у парадному бузковому костюмі, від лососини весь розпух, він весь набитий валютою, а нашому ж, нашому ж?!
Гірко мені!
Гірко!
Гірко! - завив Коровьєв, як шафер на старовинному весіллі.
