Дурнуватий швейцар, почувши з веранди охання, розбитий посуд та жіночі крики.
-Ну і що з тобою зробити за це?- спитав пірат.
Шкіра на обличчі швейцара, стала багряною, очі потемніли.
Йому примарилось, що чорне волосся, тепер причесане по лінію, було наче в вогні.
Зникли пластрон з фраком, і за паском з'явилась ручка пістолета.
Швейцар уявив себе повішеним на шибениці.
На власні очі, він побачив свій власний язик з рота та неживу голову, що впала на плече, та навіть почув шум вітру за бортом.
Коліна швейцара затремтіли.
Та тут пірат пожалів його, та пом'якшив свій погляд.
-Дивись Ніколас!
Це востаннє, нам такі швейцари зовсім не треба.
Краще вже церкву сторожи - і проказавши це, командир наказав лаконічно: -Пантелеймона з буфету.
Мусора.
Протокол.
Машину.
В психіатрію.
- Та додав - Свисти!
