Дуже круто коли в тебе є люди, яким ти можеш зателефонувати і сказати- завтра в мене!
І ви й справді збираєтесь.
Замовляєте три великі піци- бо ж голодні капець з дороги, ще до того скупляєте пів сільпошки фруктів, сиру, морепродуктів.
А ввечкрі йдете на прогулянку старим містом.
Мало людей.
свіжа прохолода.
стара бруківка місцями нагадує місто лева.
але ні- ми у Кам'янці- Подільському.
Так так це там де замок, я теж все життя асоціювала його лише з цією спорудою.
Але коли гуляєш з місцевими- які звичайно й поводять тебе і хащами і районами куди ніколи тебе не заведе гід, то проникаєшся цими людьми, архітектурою міста і справді розумієш в чому сенс такої кам'яної назви.
Старе місто стоїть на великому кам'яному острові, який навколо омиває Стрій.
Місцеві "заброшки" то взагалі окремі витвори мистецтва, з каменю звісно ж.
Місто більше запам'яталось в день, а вночі відчулась його атмосфера.
Вогні, багато вогнів, лебеді чорні та білі на озерці, замок підсвічуваний білим кольором, раніше був червоний- змінили.
Також ввечері менше людей, хоча й вдень не Київ)
Наступного дня ми зайшли всередину фортеці.
Чесно- сказати вся краса замку безкоштовна, краєвиди її різних частин можна побачити й зовні.
Всередину йти варто за підйомами по башнях, фото з совою, інсталяціями тюремних камер та булочкою з цукром(вона того не коштує, з корицею в нас в столовці смачніше😉)
Але все ж, нафотографувались, нагулялись, наговорились і роз'їхались)
В моєму випадку ще й автобус з речами в Вінниці чуть не загубила, але то вже мої штуки(ніколи не запам'ятовую навіть кольору автобу у в якому їхала- не уважна до деталей?
Можливо)
Наше життя - не не те, що ми прожили, а те, що ми запа'ятали.
колись я таке прочитала і то правда, в мене так і є.
Моє життя це мішечок з камінням з кожного нового місця і подією пов'язаною з ним, з людьми, мої емоції в певні такі яскраві, позитивні і недуже шматочки моєї пам'яті.
Ці три дня теж залишаться одним із шматочків пазлу мого життя.
Тому, що було класно, було емоційно.
Якщо згадати мої 2 курси університету, то ці шматочки пазлу - це переїзд і перші дні гуртожитку, перший батл на танцях, перше свято з командою, містер фсп в клубі, Маші др- коли не було ключів, могилянський бал та міс факультету.
Ось, саме так я їх колись і згадуватиму.
Висновок- більше зважуватись на поїздки та інші двіжухи, адже ми не запам'ятовуємо сірі буденні речі- а отже й за життя не матимемо що згадати.
