Цих слів Маргарита не стерпіла і заплакала знову.
Потім, витерши очі, вона скрикнула:
- Жахливі слова!
Жахливі слова!
Він майстер, месер, я вас попереджаю про це.
Вилікуйте його, він вартий цього.
- Ви знаєте, з ким ви зараз говорите, - запитав у того, що прийшов, Воланд, - у кого ви перебуваєте?
- Знаю, - відповів майстер, - моїм сусідом в психлікарні був цей хлопчик, Іван Бездомний.
Він розказав мені про вас.
- Як же, як же, - відгукнувся Воланд, - я мав задоволення зустрітись з цією молодою людиною на Патріарших ставках.
Він чуть мене самого не звів з розуму, доказуючи мені, що мене нема!
А ви вірите, що це дійсно я?
- Доводиться вірити, - сказав той, що прийшов, - але, звичайно, більш спокійно було б вважати вас плодом галюцинації.
Вибачте мене, - схаменувшись добавив майстер.
- Ну, що ж, якщо спокійніше, то вважайте, - ввічливо відповів Воланд.
