Колись давно, не пам'ятаю вже де натрапила на електронну копію нью-йоркського видання "Тигроловів", але руки дійшли до неї тільки зараз.
І ось, Григорій прокидається в незнайомій хаті, бачить вазони заквітчані sweet william (букв. милий вільям).
Відкриваю словник , відкриваю ґуґл, довідуюсь, що то дрібні гвоздики, довідуюсь, що вони були в весільному букеті Кейт Мідлтон (дотепно), вагаюсь, чи були там в оригіналі гвоздики, читаю далі.
Розказую цю маленьку історію мамі, мама знаходить книжку - васильки.
Ми киваємо головами (принамйні я киваю зі свого боку телефону), погоджуючись, що ім'я замінено на ім'я, а потім вона питає: а чому sweet william так називається?
І я повертаюсь в ґуґл.
Знаходжу баладу про Прекрасну Марґарет і Милого Вільяма, у них там на могилах виростають квіти, але хтозна які.
Знаходжу Вільяма Августа герцога Камберлендського, якого називали то  Sweet William, то The Butcher, а то просто Martial boy, і котрий жорстоко придушив якобітське повстання.
В Шотландії.
А квіти-то червоно-пістряві, а в Шотландії взагалі називаються stinking Willie чи sour Billy (букв. смердючий Віллі чи кислий/огидний Віллі).
І все наче складається в картинку...
І тут я згадую, що була в мене в дитинстві книжечка Н.Ф.
Золотницького (вперше опублікована в 1914, щоб ви розуміли, в Золотницького не було ґуґла, але він був по часу ближчий до всіх цих історій) і там точно був розділ про гвоздики.
Знаходжу цю книжчеку, а там:
"Перший почав розводити гвоздику в Англії придворний садівник Герард, котрий одержав її із Польші.
Це було в 1597 році.
А в 1629 — число її різновидів в Англії виросло вже до 50, котрі уславлений її вирощуванням садівник Паркінсон розділяє на махрові — carnation і дрібні, прості gilly flowers.
Серед цих сортів особливо славився на той час sweet William, названий ним так на честь Шекспіра, котрий у своїй «Зимовій казці» зауважує устами героїні:
«The fairest о'the season
Are our carnations and streaked gilly flowers».
(Найчарівніші літні квіти — це махрові гвоздики й пістряві гвоздики)."
на честь Шекспіра?
Я чесно знайшла повну цитату тут  в перекладі Віктора Коптілова
О панове!
Коли старіє, хилиться вже рік,
Коли не вмерло літо, а зима
У дрижаках іще не народилась,
Тоді найліпші квіти — це гвоздики
Й левкої — буцім покручі природи.
Та в нашому садочку їх немає,
Бо їх розводить я не хочу.
Я не змогла знайти англомовного джерела, котре би підтверджувало цю теорію (але знайшла путівники по творчості Шекспіра, то ж може колись...), то ж лишаємося з Камберлендським м'ясником.
