Корупція та як її побороти
Ритуал корупції все більше вкорінюється в нашому суспільстві, все менше дивує та доволі часто сприймається як належне.
Незважаючи на те, що не кожен дарунок у ситуації, де немає йому причини, приносить шкоду, сукупність корупційних схем та випадків знецінює закони та спотворює відносини в усіх прошарках суспільства.
Секрет того, як цьому запобігти та побудувати міцну державу та спільноту, що чесна у всіх сенсах, поки не відкритий, хоча розмірковувати однозначно варто.
Сатаров у своїй праці [1] пропонує гіпотезу, що люди часто намагаються видозмінити ті відносини, які їм не є комфортними, звичними чи чітко описаними.
Звісно ж, важко буде погодитись, що саме цей процес відбувається в голові кожної людини, що дає хабаря.
Більшість ситуацій з корупцією, з якими я будь-яким чином стикалась, були не настільки добродушними, а скоріше сценаріями використання грошей заради отримання бажаного.
Часто людина не хоче чекати, не хоче слідувати правилам, не хоче змиритись із відмовою, тому вирішує, що найоптимальніший вихід - пом’якшити вказані їй умови та піти на хабар.
В таких випадках нею керується скоріше не бажання провести відносини у комфортне русло, а бажання зробити ситуацію, в якій вона опинилась, комфортною для неї.
Проте сказати, що такі наглі дії припиняться з кращим наглядом чи серйознішими покараннями буде дуже поверхневим, адже навіть такі розвинуті, здавалось би, країни, як Італія, страждають від цієї популярної методики вирішення особистих проблем.
Те, що пропонує Сатаров, виходячи з своєї гіпотези, може покращити ситуацію зі всіх сторін, проте варто чітко зрозуміти, що саме входить в такий план дій.
Він пропонує взятися за відносини обміну, тобто те, що відбувається між нами і банком, або магазином, або будь якими постачальниками товарів та послуг.
Ми отримуємо від них те, що потребуємо, і здійснюємо за це плату, слідуючи усталеним правилам та законам.
Якщо пропагувати ці відносини, показувати, наскільки вони комфортні і для власних потреб, і для потреб держави у загальному, можна виховати покоління, що не потребує хабарів.
Проте, перспектива цього досягнути приходить тільки з плідною працею, і тільки якщо крім цього пункту плану розробляти інші.
Адже корупція, хоча і особлива у свому роді, як частина суспільного життя, є злочином, як багато інших, і потребує того, щоб про неї говорили як про злочин, та повідомляли про всіх можливих її жертв.
Серед них в першу чергу легко може опинитися сам злочинець.
Якщо ж звернутись до тих, хто долучається до злочинної формальності тому, що їм видається, що такий процес вже традиція, то є чудова ідея, яка б працювала в такій державі, де податки завжди йдуть в правильне русло.
Якщо людина не відчуває, ніби вона достатньо добре віддячила тому, хто забезпечив її державними послугами, варто впевнитись, що ці люди отримують достойну заробітну плату.
Нехай навіть для цього знадобиться підвищення податків.
Можливо таким чином кожен буде в більшій мірі відчувати справжню природу даних відносин та не зводити все до дружніх поблажок та подарунків.
Окрім того, не зашкодить зайвий раз нагадати людині, що вона є частиною чогось більшого.
Якщо кожен буде усвідомлювати, яку роль він грає в становленні держави, то цілком можливо, що розвинуться певного роду відносини послуги, як їй називає [1].
Ці відносини будуть між людиною та державою.
Кожен з нас буде бачити, що, якщо він буде свідомим громадянином, що долучається тільки до позитивних практик та вливається в спільноту так, як цього хоче держава, він взамін отримає безпеку, ряд послуг, які комфортно сформовані та подані на споживання, а також відчуття приналежності до чогось великого.
Отже, незважаючи на те, що корупція - підлий процес, особливо для тих, хто не  усвідомлює її наслідків, вона не є непоборною.
Вона сильна до тих пір, поки слабка структура держави або зв’язок між державою та особистістю.
Коли відносини у цих двох перейдуть на рівень дарунку, буде фактично неповагою руйнувати такі вигідні стосунки заради одноразових послуг від корумпованих членів суспільства.
