Сьогодні я гуляв вулицями міста, чекаючи коли друг забере мене.
У мене не було з собою ніякої музики чи книг, так що я просто роздивлявся навколо.
На узбіччі були два голуби.
Один з них піднімав крихти їжі з землі і кидав на проїжджу частину, а інший їх жер.
– Цей птах якийсь притрушений, – подумав я.
– Інший птах зхарчить всю їжу.
Через кілька хвилин інший птах забрався вже далеченько на проїжджу частину.
І ось тоді БАМ! – автомобіль розчавлює його.
Цей птах не був дурнем.
Він був холоднокровним вбивцею.
Він спеціально заманював іншого птаха на вулицю, щоб убити.
Я був просто в шоці.
Вбивця стояв на узбіччі.
Але найгірше було те, що він дивився на мене.
Час наче зупинився, дув сильний вітер.
Я бачив, як його крила тремтіли на вітру.
Він не рухався.
Він просто дивився на мене.
Немигаючими холодними очима.
Він знав, що я все бачив.
Він знав, що вбивство так просто не спустиш на гальмах.
Я відчув себе трохи ніяково.
Коли мій друг підібрав мене, голуб вже зник.
Але я знав, що він продовжував спостерігати за мною.
Я впевнений, що голуб летів за нами до самого дому.
Тепер він знає, де я живу.
Він просто вичікує, коли я потраплю в його ідеальну пастку.
Він знає.
