—Далі — ще...
Порозмовляли, поговорили про всяке, і виявляється, що мій синочок з якоюсь  панянкою живе, чиєюсь дружиною.
Вона в нього в квартирі замість дружини і господині, чай наливає, гостей приймає і все решта, як повінчана.
Вже третій рік як з цією гадюкою водиться.
Комедія і все.
Три роки живуть, а дітей немає.
— Отже цнотливо живуть! — захихотів о.Анастасій, трохи кашляючи.
— Є діти, отче диякон, є, але вдома не живуть!
У дитячі притулки відсилають!
Кхе, кхе, кхе...
(Анастасій закашлявся.)
— Не суньтесь, о. Анастасій, — строго сказав благочинний.
— Микола Матвійович запитує його: яка це у вас панянка за столом суп розливає? — продовжував диякон, похмуро оглядаючи зігнуте тіло Анастасія.
— А він йому: це, каже, моя дружина.
А той і пита: «Чи давно вінчалися?»
Петро й відповідає: ми вінчалися в кондитерській Куликова.
