Бути 15-річним.
Сьогодні останній день, коли я можу сказати, що мені 15 років.
(звісно, що це за паспортом, у душі я - 5-річний хлопчик).
Ранок почався з того, що я з‘їла омлет з овочами (їжте, дітки, броколі, це смачно), випила чашку чорного чая з двома ложками цукру, два рази поверталась назад, бо щось забувала, і попленталась на маршрутку.
Чомусь сьогодні на маршрутку о 8:00 вийшло вельми мало людей і я навіть знайшла сидяче місце.
Успіх.
За 23 хвилини я була на зупинці Дитячо-юнацька спортивна школа, а через ще 3 хвилини я залізла до тролейбусу №10.
Білетик виявився не щасливим.
Фортуна вже другий місяць не усміхається мені і кондуктори відривають білетики, які зовсім не сходяться по сумам цифр.
Жаль.
Я зайшла до такого вже рідного класу №221 і побачила Назара, що впевнено вчив фортепіано, бо ж у березні треба складати академ.
Певно, уже весь коледж знає його мелодію «Упорный бас», окрім самого Назара. (але я впевнена, що він все вивчить і складе на гарний бал).
У класі пахло квітами, які стояли у вазі не перший день.
Вони були гарні, але фіранку я все ж таки відчинила.
Я не люблю понеділки, бо першою парою ми маємо світову музичну літературу.
Продовжували розбирати творчість Йозефа Гайдна.
Симфонія №103 класна.
Коли Олена Олегівна сказала: «Зараз будемо слухати сонату ре-мажор», усі глянули на мене.
Хто ж винен у тому, що я колись грала її на академі у музичній школі і тепера граю усюди, де бачу фортепіано?
Коротше, певно, я все ж таки люблю понеділки.
Далі ми перейшли до сусіднього класу на пару української мови.
Українська мова класна.
Сумнівів немає.
Отак от.
О 12:20 я традиційно сходила з одногрупницею до їдальні.
За плов, котлетку і чорний чай з двома ложками цукру заплатила 32 гривні.
Другий успіх за день.
Побазікали про наше, дівчаче, і я направилась на урок фортепіано.
Фортепіано - крутий інструмент.
То як взятивесь оркестр і замінити його одним виконавцем.
Ото фортепіано.
А Кос-Анатольський вельми файний композитор.
Українці вміють писати дивну, але чіпляючу музику. (граю його Перший прелюд з циклу «Шість прелюдів», кайфова штука).
Зазвичай я маю годину між фортепіано і спеціальністю на розігрування.
Жарт про те, що підвал - мій другий дім, - не така вже й смішнявка.
Так воно й є.
Мені подобається спеціальність.
Кожного уроку я помічаю те, чого не помічала раніше у творі, і то ну прикольно, знаєте.
Зрештою, я отримую задоволення від спеціальності, і це головне.
Потім я пів години валялась на матрасику, бо спина болить неймовірно, слухаючи свого улюбленого Шостаковича.
Разом з Катею Паученко дійшли висновку, що Восьмий квартет найкращий з квартетів Шостаковича.
Суб‘єктивно.
Але факт неймовірної краси даного твору відкидати неможливо.
Останньою парою у нас була громадянська освіта, себто економічна теорія.
У нас в класі впав карниз.
Дівчатка забились.
Карниз якось повісили назад.
Отак от.
Я їхала до зупинки 13 школа маршруткою №500.
То була помилка, тому що вона була дуже-дуже забита людьми.
Але я змогла якось випхатись.
Третій успіх за день.
Ми з мамою скупились і я порадувала себе упаковочкою яблучної пастили.
Бережіть, вищі сили, пастилу.
Приїхали додомцю.
Я поїла, випила кави, покормила свого дурного, але такого коханого, пса Женю.
Сиджу і думаю.
А бути 15-річним не так вже й погано.
