— Скажеш, освічена?
Слухай...
Сам я в комерційному з золотою медаллю закінчив, рази три в Парижі бував.
Я не розумніший за тебе, звісно, але не дурніший за дружину.
Ні, брате, не в освіті заковика!
Ти послухай, з чого почалась-то уся ця музика.
Почалось з того, що почало мені раптом здаватись, що вийшла вона не за коханням, а заради багатства.
Засіла мені ця думка в макітру.
Вже я і так, і сяк — сидить, проклята!
А тут ще дружину жадібність здолала.
Після бідності-то попала вона в золотий мішок і давай смітити направо та наліво.
Зшаленіла, забулась до такої міри, що кожного місяця по двадцять тисяч розкидувала.
А я недовірлива людина.
Нікому не вірю, всіх підозрюю, і чим ласкавіший ти зі мною, тим мені болісніше.
Все здається мені, що мені лестять через гроші.
Нікому не вірю!
Тяжка я, брате, людина, дуже тяжка!
