Ці слова, прості і буденні, були сказані звичайною людською мовою, але Огнєв сильно зніяковівши відвернувся від Вєри, підвівся і вслід за збентеженням відчув страх.
Сум, тепло і сентименталтний настрій, навіяний на нього прощанням і наливкою несподівано зникли, поступившись гострому, неприємному почуттю незручності.
Немов душа перевернулась в ньому, він дивився скоса на Вєру і зараз вона, зізнавшись в кохані і скинувши з себе неприступність, що так арикрашає жінку, здалась йому немов би нижче зростом, простішою, темнішою.
"Що ж це таке? - жахнувся він подумки.
- Але ж я її... кохаю чи ні?
Оце так завдання!"
А вона, коли найголовніше і найважливіше будо сказано, дихала  легко та вільно.
Вона також підвелась і двилячись просто в обличчя Івана Алєксєіча, стала говорити швидко, нестримно, палко.
