Але іноземець анітрохи не образився и дуже весело розсміявся.
- Бував, бував і не раз! - закричав він, сміючись, але не зводячи неусмішливе  око з поета, - де я тільки не бував!
Жаль тільки, що я не спромігся запитати в професора, що таке шизофренія.
Так що ви вже самі дізнайтесь це в нього, Іване Миколайовичу!
- Звідки ви знаєте, як мене звати?
- Змилуйтесь, Іване Миколайовичу, хто ж вас не знає? - тут іноземець дістав з кишені вчорашній номер "Літературної газети", й Іван Миколайович побачив на першій ж сторінці своє зображення, а під ним свої власні вірші.
Але вчора ще не радіючий доказ слави та популярності на цей раз нітрохи не порадувало поета.
- Я вибачаюсь, - сказав він, і обличчя його потемніло, - ви не можете почекати хвилинку?
Я хочу товаришу декілька слів сказати.
- О, із задоволенням! - викрикнув невідомий, - тут та добре під липами, а я, до речі, нікуди й не поспішаю.
