Незнайомець дружелюбно посміхнувся, дістав великий золотий годинник із діамантовим трикутником на кришці, подзвонив одинадцять разів і сказав:
- Одинадцять!
І рівно годину, як я чекаю доки ви прокинетесь, адже ви сказали мені бути у вас о десятій.
Ось і я!
Степан намацав на стільці поряд з ліжком штани, шепнув:
- Вибачте... - вдів їх і хрипло запитав - Скажіть, будь ласка, ваше прізвище?
Говорити йому було складно.
За кожним словом хтось встромляв йому голку в мозок, спричиняючи пекельний біль.
- Як?
Ви і прізвище моє забули? - тут незнайомець посміхнувся.
- Вибачте... - прохрипів Стьопа, відчуваючи, що похмілля дарує йому новий симптом: йому здалось, що підлога біля ліжка поїхала кудись і що в цю мить він головою донизу полетить до дідька в пекло.
- Дорогий Степане Боглановичу, - заговорив відвідувач, прицільно посміхаючись, - ніякий пірамідон вам не допоможе.
Прислухайтесь до старого мудрого правила, - лікувати подібне подібним.
Єдине, що поверне вас до життя, це дві чарки горілки з гострою і гарячою закускою.
