І Варенуха почав розповідати подробиці.
Як тільки він явився туди, куди був відправлений фіндиректором, його одразу ж прийняли та вислухали найуважним образом.
Ніхто, звісно ж, і думки не допустив про те, що Стьопа може бути в Ялті.
Всі зараз же погодилися з допущенням Варенухи, що Лиходієв, звісно, у пушкінській "Ялті".
- Де ж він зараз? - перебив адміністратора хвилюючийся фіндиректор.
- Ну де ж йому бути, - відповів, криво ухмильнувшись, адміністратор, - натурально, у витверезнику.
- Ну, ну!
Ай, дякую!
а Варенуха продовжував свою розповідь.
І чим більше він казав, тим яскравіше фіндиректором розвертався довший ланцюжок Лиходієвських хамств та неподобств, і всіляка наступна ланка в цьому ланцюжці була гірша за попередню.
Чого вартувала хоча б п'яна пляска в обіймах з телеграфістом на лужайці попереду пушкінського телеграфа під звуки якоїсь з святошатающихся гармонік!
Гонка за якимись граджанками, кричавшими від жаху!
Спроба побитися з поваром у самій "Ялті"!
Розкидування зеленої цибулі по підлозі тої ж "Ялти".
Розбиття вісьмох пляшок білого сухого "Ай-Даниля!.
Несправність лічильника у водія таксі, який не захотів подати авто Стьопі.
Погроза арештувати гражданів, що намагалися зупинити паскудства Стьопи.
То ж, темний жах.
