Здійнявся вітер
«Здійнявся вітер!
Намагаймось жити!»
— Поль Валері.
Ось, тримай.
Дякую.
Можна я почитаю вдома?
— Але там англійською.
— Візьму в брата словник.
— Що ж, спробуй.
— Дякую.
— Ану припиніть!
— Ти хто такий?!
Тікай, швидше.
— Заткнися, черепаха чотириока!
— Іди звідси!
Не смійте ображати маленьких.
Щооо?
Та я тебе зараз як відгамселю!
Шмаркач!
Джіро, що це в тебе з обличчям?
Та… спіткнувся і впав.
— Тільки не бийся ні з ким. — Гаразд.
Твій полуденок, як завжди на кухні.
Дякую!
Ой!
От і братик прийшов!
З поверненням вас.
Братику-братику, підемо збирати бамбук?
Братику!
Ходімо збирати бамбук.
Ти обіцяв, що ми підемо збирати бамбук!
Я роблю уроки.
Це не підручник!
Це англійська мова.
Які вуса!
Це відомий італійський авіаконструктор.
Тут пишуть, що він граф.
Я звати його Капроні.
— Ой, тут у тебе подряпина.
— Відчепися.
Треба зеленкою помазати.
Я зараз принесу.
Дай мені спокій.
Гей, братику, а що ти тут робиш?
Каю, тобі сюди не можна.
А чому ти без окулярів?
Я дивлюся на зірки.
Коли дивишся в далечінь зір покращується.
— Мама тебе сваритиме.
— Ой, зірка впала!
Ой, ще одна!
Як гарно, правда?
Он там.
Ось, знову!
І там теж!
Я хлопчик з Японії.
Хлопчик з Японії?
Що ж ти робиш тут?
Бачу сон.
Здається, ви мені снитесь.
Сон кажеш?
Зачекай на мене!
Стій там!
Насправді це мій сон.
Але й мій теж.
І твій теж?
Виходить, наші сни перетнулися, незнайомий хлопчику з Японії?
Дивина.
Наче ви славнозвісний граф Капроні.
Я так питаюся зустріччю з вами.
Кумедно.
Насниться ж таке.
Весь цей світ — сон.
Ласкаво прошу до мого королівства.
Це честь для мене.
Подивись.
Половина з них уже не повернеться.
Вони летять нищити ворожі міста.
Втім, війна скоро закінчиться.
Залізай, хлопчику з Японії.
Це моя мрія.
Закінчиться війна — збудую такий насправді.
Ну як?
Розкішно, правда?
Злітаємо.
І замість бомб він перевозитиме пасажирів.
Тут, звісно, люк не влаштуєш.
Але у мріях усе можливо.
Ходи собі де хочеш.
Ходи сюди.
Просто по лонжерону.
Не бійся.
Дивись.
— Ну як, гарно?
— Так, дуже.
На цьому літаку пасажири зможуть перелетіти через Атлантику.
Сеньйоре Капроні?
Можна спитати?
Чи може короткозора людина будувати літаки?
Бо в мене такий зір, що в пілоти мене не візьмуть.
Послухай, хлопчику з Японії.
Я й сам не керую літаками.
Просто не вмію!
Пілоти завжди знайдуться.
Але потрібен той, хто винайде ці літаки.
Авіаконструктор!
Зрозуміло!
Але запам'ятай, хлопчику з Японії.
Літак не зброя війни.
І не знаряддя для комерції.
Літак це прекрасна мрія!
А конструктор той хто цю мрію втілює!
Зрозумів!
На все добре.
Ще побачимось!
Джіро, іди лягай в ліжко.
Тобі щось наснилося?
Ти з кимось розмовляв так голосно, я злякалася.
Мамо, я стану авіаконструктором!
Справді?
Яка чудова мрія.
Так, літак це прекрасна мрія.
Він так і сказав.
Я хочу будувати гарні літаки.
Сідайте, будь ласка.
Я виходжу.
Вибачте.
Дозвольте.
Як гарно!
Пані, вітер зірве капелюшок!
Не хвилюйся!
Тримайтесь!
Але гаразд?
Так!
А ви спритна.
Дякую.
"Le vent se lève."
"Il faut tenter de vivre."
Напис: "Вагон екстра класу"
"Le vent se lève.
Il faut tenter de vivre."»
«Здійнявся вітер!..
Намагаймось жити!
Землетрус!
Паровоз зараз вибухне!
— Що з вами?
— Щось із ногою.
Покажіть.
Боляче.
Кіну, тримайся.
Кістка зламана.
Йти вона не зможе.
Пані, потяг зараз вибухне.
Швидше тікайте.
Дурниці.
Паровози не вибухають.
Валізу.
Розслабте ногу.
Отак.
Йти вона не зможе.
Де ви мешкаєте?
— В районі Уено.
— Я проведу вас.
— Пожежа.
— Швидше.
— А де ваш багаж?
— Забудь про нього.
Мені так ніяково.
— Ви не забилися?
— Ні.
Ходімо.
Це моя сорочка.
Мама зшила.
Ще навіть не вдягав.
Відкрийте рота.
Колодязі майже пересохли.
А ти будеш?
Так.
До Уено пожежа поки що не дійшла.
Спробую притулку у своєму інститутіА ви куди підете?
Піду кликати родичів на допомогу.
Що ж, підемо разом.
— Пані Кіну, пригляньте за валізою.
— Авжеж.
Не хвилюйтесь.
Ми скоро повернемось.
Добре.
Стежте за речами.
Так.
— Спасибі вам пане за все.
— Немає за що.
Стривайте.
А як вас звати?
Хороший хлопець.
Як гадаєш, Кіну?
О, це ти Джіро?
Жахливого дня ти повернувся.
А що з нашим ангаром?
Не знаю.
Весь район палає.
Це все, що ми встигли винести.
Закурити є?
Ого яке велике летить.
Невже двері?
Диви як роздуває.
Токіо капець.
То ви все ж таки здійснили свою мрію, сеньйоре Капроні?
Не знімати!
Вітер змінився в наш бік!
Ну що?
Вітер усе ще дме, хлопчику з Японії?
Так, дме зі страшною силою!
тоді старайся жити далі.
"Le vent se lève."
"II faut tenter de vivre."
Ну що Джіро, ходімо?
Усе як раніше.
Нові будинки на старий лад.
Вулиці ніби стали ширші.
А в небі літають ті самі корита.
Заходьте.
Джіро, знову скумбрія?
Обожнюю скумбрію.
Це піжонство.
Як і твої походи на лекції.
Можна мені яйце?
Західні держави будують суцільнометалевий літак.
А ти ніяк не навчишся їсти м'ясо.
Ми ж відстаємо від світу на десять років!
Ти чого?
Гарна, правда?
Дивись, який витончений вигин.
Ти їси скумбрію, аби кістки розглядати?
Давай, доїдай швидше.
Підемо на каву.
Агов, Джіро, ти чим так захопився?
Скелетом скумбрії.
Пан Хорікоші ще не пішов?
Джіро!
Дивись, Ханджьо, ми на правильному шляху.
У комітеті з повітроплавання США заклали стандарт крила, той самий кут!
Американці теж їдять макрель.
Джіро, до тебе прийшли.
Юна пані просила передати це пану Хорікоші.
Але вас не було вдома і я взяв це на зберігання.
Добре.
Дуже вам дякую.
Що Джіро, подарунок від твоєї коханої?
Куриво є?
Жени сигарету.
— Джіро!
— Дай йому спокій.
— З поверненням— А от і я.
До вас гостя пане.
Молода дама.
Чекає на вас у кімнаті.
Що?
А… так.
Мій брат — дурень!
Кайо!
Пробач.
Я зовсім забув.
Ох!
— А мама де?
— У дядька.
— У місті залишилася?
— Лише на одну ніч.
Кайо, тепер ти стала дорослою.
І дуже красивою.
Мій брат — безсердечний негідник.
Бо ніяк не приїде додому.
О, вже так пізно.
Я тебе проведу.
Я все ж таки винен.
Ходімо на перон.
А ти ж, мабуть, досі їй подобаєшся.
Та облиш.
Два роки минуло.
І що?
Ти жодного разу не завітав до неї?
Якось ходив.
Коли пожежа закінчилась.
Але вся її вулиця згоріла вщент.
— Справді?
— Ну от, нам сюди.
Тобі не холодно?
Ні, не холодно.
Не думала, що Токіо так швидко повстане з попелу.
Брате, а не можна я поживу у тебе?
Якщо я захочу жити окремо то тато мене в Токіо не відпустить.
Але до чого часу я уже поїду в Наґоя.
— На літакобудівельний завод?
— Так.
Добре чоловікам.
А я хочу поступити до медінституту в Токіо.
І стати лікарем?
А що?
Це якраз для тебе.
Справді?
Я теж так думаю.
Я приїду на Новий рік та поговорю з татом.
Як добре!
Ну дивись, ти пообіцяв.
Джіро!
— Привіт.
— Привіт.
Здоров. Ну як ти?
— Нічого.
— Потрохи.
Бачиш?
Усі ці люди тягнуться до міста у пошуках роботи.
Стільки людей іде пішки…
І ночують просто неба.
Ну от, знову.
Цього разу банк Каміхаті.
— Теж збанкрутів?
— Схоже на те.
Чутки розходяться як блискавки.
Всі навколо банкрутують.
Завод у який ми їдемо теж на межі.
Літакобудівельна компанія МІЦУБІШІ.
Усі по вуха у роботі.
Де тебе носило?
Мені сказали, можна приїхати у будь-який день квітня.
Вірно.
Тоді ти мав бути ще в березні!
У нас завал.
Негайно берися до роботи.
Крило фіксуємо вантажними кріпленнями.
Усі розміри уже є.
Зрозумів.
Негайно зроби креслення.
В бюро в усіх уже руки відвалюються.
Слухаюсь.
Це тут.
Так, ти поки що зачекай.
Сюди.
Оце твій кульман.
Імпортний.
Спеціально замовили.
За ним ще ніхто ще не працював.
Користуйся.
Буду.
Дані тут, капелюха — туди.
Так.
Увага!
Представляю вам нового інженера проекту Хаябуса.
Він геній про якого ми усі чули.
Відрекомендуйся.
Мене звуть Хорікоші Джіро.
А тепер до роботи.
Гаразд.
Земля викликає Джіро.
Обід.
Ходімо їсти.
Іду.
— Складальний цех?
— Угу, треба туди зазирнути.
Це дуже дивно, довірити новачку укріплення крил.
Тебе вважатимуть вискочкою.
Теж саме.
Добридень.
У мене невеличке прохання.
Ого!
Вже пів справи зроблено.
Вибачте, що заважаємо обідати.
Коли до нас зазирає молодь із КБ (конструкторського бюро) — ми лише раді.
Хонджьо, дивись, кріплення уже зібрані!
Я так і думав.
Все ж таки новачкам таке не довіряють.
Які кращі, ці чи твої?
Панові Курокаві завжди важко з новачками.
Хонджьо, поглянь сюди.
Цікаво, що скажеш.
— Що думаєш?
— Це лита конструкція.
Але так лишати не можна.
Я саме почав думати про цей шарнір.
Тоді справи кепські.
Шеф, перерва скінчилась.
Тихо.
Неймовірно!
Літаки такі цікаві!
Зараз спізнимось.
От тоді буде цікаво!
Хатторі.
Це наш головний інженер.
Це його перше завдання?
Металеві кріплення для крил Хаябуса.
Тут щось інше.
Що?
Поясни.
Слухаюсь.
Щоб підвищити міцність кріплень використовуємо плоску сталеву пружину.
А розтяг ми компенсуємо за рахунок міцності троса.
Цей трос проходить через стійку та кріпиться до каркаса фюзеляжу.
Але для цього доведеться переробляти силовий напір усього крила!
Так.
Але за ці розрахунки я ще не брався.
На що ти витрачаєш час?
Тобі доручили конкретне завдання, а де результат?
Усе готове.
Дивись-но, прекрасне креслення.
Ідеально.
Усе що зробиш, одразу мені на стіл!
— Ну все, я додому.
— Я теж.
А як же домашнє завдання Курокави?
Закінчую.
Воли!
Вони тягнуть на аеродром прототипи літаків.
Ми останні, хто буксирують літаки волами.
Ось на скільки ми відстали.
Але вони чудові істоти.
Пішов!
Ну ж бо!
Швидше, давай!
Щоб тебе!
— Ти засік?— 13,3 секунди.
270 км/год.
Повільно!
У нього в запасі ще 18 кілометрів!
Потужності повинно вистарчати.
Він може летіти швидше!
Пане Куровака.
До вас офіцери з генштабу.
Так.
— Мої вітання!
— Хаябуса наше майбутнє.
— Панове з Міцубіші знають на якого коника ставити.
Він іде в піке.
Хоче розігнатися до 400 км/год.
— Катапультувався.
— Бігом до нього!
Пане Курокава, з'ясуємо причини коли дощ вщухне.
— Що з пілотом?
— Живий.
Добре.
Пане Курокава, ходімо.
Повернемось та збудуємо новий літак.
Думаєш, він розбився через кріплення?
Ні.
Мені здається, що проблема значно глибша та ширша.
Я ніколи не забуду того, що побачив сьогодні.
Неначе нескінченна дорога з'явилась перед моїми очима.
Хаябуса не має майбутнього.
Генштаб уже давно планує передати замовлення інший компанії.
І сьогодні ми мали останній шанс це відвернути.
А ми вироблятимемо важкі німецькі бомбардувальники Юнкерс.
Жодних маневрових літаків.
А ти поїдеш до Німеччини.
Я тебе рекомендуватиму.
— Відчинено?
— Заходь, заходь.
Пізненько ти нині.
— Можна мені два бісквіти?
— Зараз.
Дякую за покупку.
А що це за діти?
Їхні батьки з роботи повертаються пізно.
А вони чекають щовечора.
Рука не підіймається зачинитися раніше.
Он як.
Дякую.
Завжди радий.
Ви певно зголодніли.
З'їжте ось це.
Це бісквіти.
Я їх щойно купив у тій крамниці.
Ну ж бо, беріть.
Тікаймо!
Ти вдома?
Проект "Хаябуса" зарубали.
Дуже шкода.
Бісквіти?
Завжди ти їси щось дивне.
А чого ти чекав?
Думав, те дівчисько тобі усміхнеться і скаже "дякую"?
Ні.
Хоча… мабуть, так.
Таких дітей як вони лише в цьому районі — десятки.
І одного кріплення для Хаябуси вистачить, щоб на ці гроші годувати їх цілий місяць.
Чому Японія така бідна?
Джіро, ти знаєш, скільки ми платимо німцям за їх технології?
Вистачить, аби нагодувати кожну дитину в Японії, з бісквітом на десерт.
Тож, я не збираюся втрачати шанс, який мені випав.
Ти теж поїдеш?
Так, поїду.
Справді?
Чудово!
Бідна країна хоче купувати літаки.
Іронія в тому, що вона може робити власні.
Завтра я поїду в Токіо, підшукаю собі наречену.
Наречену?
Щоб повністю віддаватися роботі потрібна сім'я.
Ще одна іронія.
Бувай.
Які ж німці обачливі.
Ми припхалися до них через пів світу, а вони навіть на завод не пускають.
І волів не видно.
Аеродром поряд із заводом.
Скільки ж тут місця.
G-38.
Невже ми його теж купуємо?
Важкі бомбардувальники Японія будуватиме сама.
Але це державна таємниця.
І з ким цікаво збирається воювати наша армія?
Гадаю, зі Штатами, якщо сил вистачить.
Ох і класна все ж таки машина.
Вона досконала.
Екіпаж розміщено в крилах.
Якось дивно як для бомбардувальника.
Та кого це обходить?
Зате у них можна навчитися працювати з металом.
А що в середині?
Вони не хочуть показувати?
Красень.
Руки геть!
Не смійте його чіпати!
Он як ви зустрічаєте японських гостей?
Японці швидко копіюють чуже.
А наші технології надбання великої Німеччини.
Не зазнавайтеся.
Такого мотлоху в Японії теж вистачає.
Хонджьо, припини.
Ми відвідуємо ваш завод у рамках контракту про обмін технологіями.
Наше перебування в цьому ангарі — цілком законне, і було узгоджене з вашою компанією.
Ваше керівництво не забороняло нам наближатися до цього апарату.
Тож це наше право.
Ми не сумніваємося, що ви намагаєтесь виконувати
ваш службовий обов'язок.
Однак ми не потерпимо зневаги до себе оскільки є вашими рівноправними партнерами.
Нам наказано стежити, щоб японці не пхали свого носа куди не слід.
Професор Юнкерс.
Оце так.
Дозвіл професора отримано.
Я проведу вас.
Я вже й не сподівався на ньому політати.
А вібрація сильніша ніж я думав.
Наше начальство як малі діти.
Панове, дозвольте армійським офіцерам сісти тут.
Ага.
Я вас підміню.
Так… масштаб вражає.
Нічого собі.
Коридор в середині крила.
Очманіти.
Та тут ціла електростанція.
Guten tag.
Ми тут на екскурсії з дозволу професора Юнкерса.
Хочемо побачити ваше робоче місце.
Ви знаходитесь в кабіні механіка.
Цей літак дивовижний.
Японці, далі не йти.
Це небезпечно для життя.
Зрозуміло, друже.
— Оце так.
— Неймовірно.
Гордість німецьких технологій.
Професор Юнкерс прекрасна людина, але в його фірмі забагато скнар.
Джіро, є сигарети?
Джіро!
Куриво є?
Немає.
Скінчилися.
Надворі так холодно, а в готелі тепло.
А я думав, що тут у всіх каміни.
Певно цю батарею теж виготовили в юнкерсі, така схожа на той літак.
Гарна.
Зрозуміло, ти ведеш до того, що ми не маємо власної технологічної бази?
Особисто мені цілком вистарчає котацу та громадської лазні.
Не хочеш схрестити котацу з літаком?
Скільки цінної інформації ми сьогодні отримали.
І все про цей велетенський бомбардувальник.
"Наші технології надбання великої Німеччини."
А хтозна?
Може й в літаках скоро влаштують котацу.
А дерево стане таке ж міцне, як метал.
Вони не влаштують, а ми не встигнемо.
Ми відстали від них на 20-ть років.
Йдемо прогуляємося.
А то у мене мозок закипить.
Ми схожі на Ахілеса, що намагається наздогнати черепаху, відставши від неї на 20-ть років.
Шлях у 20-ть років ми проходимо за 5-ть.
Але за цей час черепаха відповзає ще на 5 років.
Так нам доведеться вічно за нею ганятися.
Поки що нам більше нічого не залишається.
та колись ми таки зможемо її наздогнати та перегнати.
А не можна одразу стати маленькою черепашкою?
Ти чого?
Патефон.
А, "Зимова подорож"?
Просто, як для нас написали.
— Що відбувається?
— Чи не він сьогодні чіплявся до тебе в ангарі?
Джіро?
Агов?
Я вже вийшов.
Іди, прийми ванну.
Схоже спить.
З таким виразом, наче рятує японські літаки від усього світу.
Телеграма з Наґоя, від начальства.
— Заходьте.
— Ні, краще тут.
Мені наказано повертатися до Японії.
Ви поки що залишаєтесь.
А Джіро повернеться додому через Захід.
— Через Захід?
— Йому наказано перед від'їздом подивитися світ.
Самому?
Сеньйор Капроні.
То як, вітер ще дме?
Так, поки що дме.
Що ж, запрошую тебе у свій прощальний політ.
За мною.
Ви прощаєтеся?
Стрибай з усієї сили.
Стрибай!
Залазь, швидше!
Злітаємо!
Ну ж бо! там у низу є люк!
Хутчіше!
Зараз.
Сюди.
— Уперед! — Лети!
Злітай!
Усі ці люди мої родичі та друзі.
Вважай, ціле село.
Покатаємось з вітерцем перед тим, як я віддам цей бомбардувальник тим, хто його замовив.
— Ну як тобі?
— Неймовірно.
Нагадує архітектуру древнього Риму.
Аж надто він величезний…
На війні це зайве.
Та ці вояки полюбляють, щоб усе було величезне.
Моя країна дуже бідна й технічно відстала.
Нам таких літаків нізащо не збудувати.
Для конструктора головне чуття.
Чуття — ось ключ від майбутнього, тоді й технології підтягнуться.
Мої дружина та діти.
Ми італійці теж бідні.
Скільки ротів доводиться годувати.
Заспокойтеся вже.
Я спускаюся.
Ходімо.
Обережно.
Голову бережи.
Хоча це й сон та голову втратити можна.
Скажи-но, що тобі більше до серця, світ з пірамідами чи без них?
Піраміди?
Людина споконвіку мріє літати, але мрія ця проклята.
Тепер літаки стають знаряддям вбивства та страшних руйнувань.
Знаю.
А я все ж таки віддаю перевагу світові з пірамідами.
А ти який обереш?
Я хочу будувати гарні літаки.
Маєш на увазі отакі?
Який красень.
Ні, поки що ні.
Я ще не вигадав ані двигуна ані кабіни.
Браво!
Чудова мрія!
Це мій останній шедевр.
Творче життя художника триває 10 років.
Інженери та конструктори не виняток.
Постарайся і ти прожити свої 10 років гідно та на повну силу.
Джіро, негайно до мене.
— Але в мене нарада.
— Скасуй.
— Непросте замовлення.
— А коли вони бували прості?
Скільки років ти з нами Джіро?
Джіро?
Що?
— Скільки ти у нас?
— П'ять років.
Чимало.
Час тобі очолити новий проект.
Це палубний винищувач, що планується до випуску у 32-му році.
Тебе підвищують, телепню.
Чуєш, Джіро?
Що скажеш?
Дякую за довіру.
Чудово.
Я можу взяти в команду Хонджьо?
Припини.
Тепер він твій конкурент.
Хочеш втратити друга?
На все добре.
Хазяйко, скільки з мене?
А щодо Хонджьо у нас інші плани.
Кляті японські двигуни!
І ці короткі японські палуби.
Числа форма, панове!
Дякуємо.
Дякуємо за форму.
Вона вам пасує.
Закрити палубу!
Стоп!
Чудово!
Злетів!
Ура!
Тату!
