Одного разу в вихідний день явився в квартиру міліціонер, викликав у передню другого жителя (прізвище якого втратилося) і сказав, що його просять на хвилинку зайти у відділення міліції на чомусь підписатися.
Житель наказав Анфісі, відданій і давній покоївці Анни Францевни, сказати, у випадку якщо йому телефонуватимуть, що він повернеться через десять хвилин, і пішов разом з коректним міліціонером в білих рукавицях.
Але не повернувся він не тільки через десять хвилин, а взагалі ніколи не повернувся.
Дивовижніше за все те, що, очевидно, з ним разом знинув і міліціонер.
Набожна, а чесніше сказати - забобонна, Анфіса так прямо й заявила дуже засмученій Анні Францевні, що це чаклунство і вона прекрасно знає, хто викрав і жителя і міліціонера, тільки проти ночі не хоче казати.
Ну, а чаклунству, як відомо, варто тільки розпочатися, а там вже його нічим не зупиниш.
Другий житель зник, гадається, в понеділок, а в середу як крізь землю провалився Беломут, але, правда, при інших обставинах.
Зранку за ним заїхала, як і зазвичай, машина, щоб відвезти його на службу, і відвезла, але назад нікого більше не привезла і саме більше не повернулася.
