- Ви цінні мені!
Я... я кохаю вас!
Дозвольте мені говорити!
А Аліса зблідніла - напевно зі страху,розуміючи, що після цього пояснення їй не можна буде ходити сюди та отримувати гривню за урок; вона зробила злякані очі та голосно зашепотіла:
- Ах, це не можна!
Не кажіть, прошу вас!
Не можна!
І потім Воротов не спав цілу ніч, мучався від сорому, лаяв себе, напружено думав.
Йому здавалося, що своїми поясненнями він образив дівчину, що вона вже ніколи не прийде до нього.
Він вирішив дізнатися вранці в адресному столі її адресу та написати їй лист із вибаченням.
Але Аліса прийшла і без листа.
Першу хвилину вона відчувала себе ніяково.
але потім розгорнула книжку та почала перекладати швидко та жваво, як завжди:
-О, молодий пане, не розривайте ці квіти в моєму саду, котрі я хочу давати своїй хворій дочці...
