- Ну, як?
Що? - запитав генерал, моргаючи червоними очима.
- Є хворі?
Отримавши відповіді, генерал, маленький і худий, пожував, подумав і сказав, звертаючись до одного із офіцерів:
- У вас корінний їздовий третього знаряддя зняв наколінник і повісив його, каналья, на передок.
Покарайте його
Він підняв очі на Рябовича і продовжував:
- А у вас, здається, нашильніки занадто довгі...
Зробив ще декілька нудних , генерал подивився на Добитко і посміхнувся.
- А у вас, поручник Лобитко, сьогодні дуже сумний вигляд, - сказав він.
- По Лопуховой сумуєте?
А?
Панове, він по Лопуховій сумує!
Лопухова була дуже повна і дуже висока дама, давно вже перейшовши за сорок.
Генерел, мав пристрасть до крупних осіб, якого вони б віку не були, підозрюючи в цій пристрасті і своїх офіцерів.
Офіцери поважно посміхались.
Бригадний, задоволений тим, що сказав щось дуже смішне і ядовите, сильно засміявся, торкнувшись кучерскої спини і зробив під козирок.
Коляска покотилася далі.
