"Дивовижно гідке становище!- думав він, намагаючись зробити байдужий вигляд.
- Колезький асесор з немовлям йде по вулиці!
О,господи, якщо хтось побачить і зрозуміє в чому справа,я мрець..
Покладу я його на цей ґанок.
Ні,стривай, тут вікна відкриті і, може спостерігає хто-небудь.
Куди б його?
Ага, Ось що, віднесу я його на дачу купця Мєлкіна...
Купці  народ багатий і жаліслівий; можливо ще і подякують і на виховання до себе візьмуть".
І Мігуєв вирішив нести немовля неодмінно до Мєлкіна, хоч купецька дача знаходилася на крайній вулиці дачного селища, прямо біля річки.
"Тільки б він у мен6е не розревівся і не випав з вузла, - думав колезький асесор.
От же ж точно: дякую - не очікував!
Під пахвовю несу живу людину, наче портфель.
Людина жива,з душею, з почуттями,як і усі...
Якщо, чого доброго ,Мєлкіни візмуть його на виховання, то мабуть, вийде з нього якийсь такий етакий...
Мабуть,вийде з нього який-небудь професор, полководець, письменник...
Адже все буває у світі!
Зараз я несу його під пахвою , як яку-небудь погань, ароків через 30-40,мабуть, доведеться перед ним стояти в поз і "струнко"..."
