Маргарита безсумнівно підкорилась, але все-таки, сідаючи, запитала ще раз:
- Хто ви такий?
- Ну, добре, мене звуть Азазело, але все одно вам це нічого не каже.
- А ви мені не скажете, звідки ви дізналися про листки і про мої думки?
- Не скажу - сухо відповів Азазело.
- Але ви щось знаєте про нього? - молячи шепнула Маргарита.
- Ну, скажімо, знаю.
- Молю: скажіть тільки одне, він живий?
Не мучте.
- Ну, живий, живий, - нехотя відгукнувся Азазело.
- Боже!
-Будь ласка, без хвилювання і криків, - хмурячись, сказав Азазело.
- Вибачте, вибачте, - бурмотіла покірна тепер Маргарита, -я, звісно, розсердилась на вас.
Але, погодьтесь, коли на вулиці запрошують жінку кудись погостювати...
У мене немає упереджень, я вас запевняю, - Маргарита невесело усміхнулась, - але я ніколи не бачу ніяких іноземців, спілкуватися з ними я не маю ніякого бажання...
І окрім того, мій чоловік...
Моя драма у тому, що я живу з тим, кого я не кохаю, але руйнувати йому життя вважаю не гідним вчинком.
Я від нього нічого не бачила, окрім добра...
