Був непоганий інститут кібернетики, коли його очолював Глушков.
Амосов, який там працював ,цікавився моделюванням, в нього був сектор моделювання: була група, яка займалась моделюванням в медицині, а була група, яка займалась моделюванням в соціології – вони зробили семінар, на якому досить детально вивчали класиків соціологї.
Я працював потім в Академії наук, в інституті філософії, у відділенні соціології.
І кінець-кінцем створив сектор моделювання соц процесів ,зібрав людей.
Тоді це було на пристойному рівн, як показав досвід участі у міжнародних конференціях.
Тому що моделювання і за кордоном тільки починаллося.
Мова йшла про моделі, аихідними показниками яких були задоволеність життям, місце гуманізму в структурі цінностей людей, який я вважаю найбільш значущим показником, який дає сенс моделювати.
Тому що люди, навіть в складних умовах , але при підтримці оточення відчувають себе щасливішими, ніж при більш високому рівні задоволення, але у поганих стосунках з навколишнями людьми і з відсутністю сенсу у житті.
Потім цей сектор закрили у 91-у році.
Це було повязано з путчем, оскільки після путчу, я пішовв у відпустку влітку.
До цього в нас працювало 90 людей в інституті, а коли я повернувся тут стало 230.
Закрили ЦК Компартії, і  директор Пархомов взяв до себе усіх, хто був в ЦК. – Пролетарський інтернаціоналізм, історія партії, вирішили, що вони, мабуть, соціологи.
Сам Пархомов і Він був відкритий у 1968-у році, тоді Попович Мирослав був формальним керіником, тоді як реальним – Чорноволенко, який у  69-му Чорноволенко став офіційним керівником сектору.
Коли створили інститут Соціології – Чорноволенко не став директором, а на цю посаду назначили Пархомова, тому що його друг Рублевський був правою рукою Щербицького – тодішнього секретаря ЦК компартії України.
І Пархомов виявився добрим другом: коли Рублевський втратив роботу, він узяв його до себе працювати замісником.
Тоді мій відділ закрили:
Пархомов сказав, що у такий час не можна займатись такими мілкими проблемами як моделювання.
До речі, зараз він є директором Інституту економіки.
Це стало одним із стимулів відкрити Київський Інститут соціології України.
Ідея полягала в тому, що ми будемо займатись моделюванням соціальних процесів, це було і головною метою.
Років 10-15 у нас була неформальна група, яка цим займалась.
Два роки після створення Інституту було все нормально, тому що ми отримували міжнародні замовлення, а курс долар тоді був високим.
Міжнародні конференції тоді були дороговартісними (одна коштувала так само як і квартира на Бессарабці).
У 92- у долар впав, і виявилось, що ми не можемо вкладати багато грошей.
Власне ІС, мабуть, є найбільш науковим серед комерційних центрів, тому що ми вкладаємо гроші в деякі наші дослідження, ми випускаємо книжки (наприклад Елвін Кон "Я - професор", з яким ми 15 років проводимо спільні дослідження.
Порівнювали соціальну структуру та особистість в Україні, Польщі, Сполучених Штатах ,Японії.
Зараз ще до цього дослідження додається і Китай).
