Кутійний спогад
Керамічна миска трохи вищерблена з одного боку.
Але іншої немає.
Ця - найурочистіша, бо найдавніша, ще від прабабки.
Береш глибоку дерев'яну ложку і черпаєш нею густу, немов юшка, кутю.
Пшениці у цьому рецепті пощастило більше, ніж маку.
Пшениця дожила до миски ціленька, а от мак - ні, бо його були немилосердно перетерли в макітрі та заправили медом.
А мед - густий, мазкий та білий, як масло - аж тане на язику.
І ця солодкість відмикає десь у нейронах мозку прадавні спогади, які линуть ген-ген у простір і вгору, сягаючи вирію, де, у таку ж тиху ніч прадавні наші предки смакують свою кутю - небесну.
