Оркестр закінчив грати марш і , на початок балу, через хвилину зазвучав веселий вальс.
- Боже, невже не можна якось допомогти? - зі стогоном промовила Ольга Іванівна.
- Миколо, ти лікар і мусиш знати, що робити!
Зрозумійте,  що я не витримаю цієї втрати!
Я не переживу!
Лікар, який не вмів спілкуватися  з ридаючими жінками, зітхнув і тихо пройшовся  по кімнаті.
Минуло кілька  млосних  пауз, які переривалися плачем і  безмістовними  питаннями.
Оркестр вже встиг зіграти кадриль, польку і знову кадриль.
Зовсім стемніло.
В суміжній залі служниця засвітила лампу. , а лікар, весь цей час тримаючи в руках капелюх, намагався щось сказати.
Ольга Іванівна декілька разів заходила до сина, сиділа біля  нього  десь півгодини  і поверталася в кімнату;  час від часу плачучи і  стиха обурюючись.
Час  болісно минав, - і вечір, виглядало,  ніколи не завершиться.
