Зараз я живу в квартирі в центрі міста.
Автомобільний сморід, запарковані тротуари, прекрасна дореволюційна архітектура занедбана та спаплюжена євроремонтами, файні бари й кав'ярні, по-модному вбрані люди, де не де трапялються парки чи сквери.
Все це втомлює й надихає одночано, дратує й тішить.
Я ніколи не жила в приватному будинку, може тому мені й здається що я люблю жити в місті де вирують події, а не в затишному приватному секторі.
Щиро кажучи будинок в Києві вартує ще більшу купу грошей ніж квартира, може це спражня причина, чому я не мрію про будинок?
В будинку можна було б завести собаку й трьох котів, а ще з десяток підгодовувати.
Виходи ввечері на ганок з чашкою кави.
Я не дуже люблю каву, проте це звучить досить романтично.
Я б посадила під вікнами гінкго й модрину.
Але якщо порефлексувати, то можна зрозуміти, що коти звісно в мене б були.
А от все інше навряд.
Дерева б позасихали, на ганку буле б якесь сміття, яке завжди хто зна звідки береться на подвір'ях будинків, ще й криша б протікала.
А сусід за парканом кожного дня б смажив шашлики й гучно слухав шансон.
