Сью дивиться з вікна.
Що там рахувати?
Було видно лише убоге, похмуре подвір'я та чисту сторона цегляного будинку за двадцять футів.
Старий-старий плющ, зігнивший в коренях, піднявся до половини висоти стіни.
Холодний подих осені зривав його листки, аж поки його скелетні гілки висіли, майже голі, на хитких цеглинах.
- Що таке, люба? - спитала Сью.
- Шість, - сказала Джонсі, майже пошепки.
- Вони падають уже швидше.
Три дні тому була майже сотня.
Моя голова заболіла, коли я їх лічила.
Але зараз це просто.
Ось іще один.
Залишилося лише п'ять.
- П'ять чого, люба?
Скажи своїй Сьюді.
