– Оу, вітаю! – каже Полінка, підходячи до нього – Бачите, я знову до вас...
Дайте мені якогось аграманту.
– Власне, навіщо вам?
– Для ліфчика, для спинки, одним словом, на весь гарнітурчик.
– Хвильку.
Микола Тимофійович складає поперед Полінкою декілька сортів аграманту; вона ліниво перебирає та починає торгуватися.
–Зжальтеся, рубль, то майже задарма! – переконує приказник, посміхаючись.
– Це аграмант французький, восьмигранний...
Між іншим, у нас є звичайний ваговий...
Той 45 копійок аршин, це вже іншої якості!
Вибачайте-с!
– Мені ще потрібен скляний бік з аграмантовими ґудзиками, – каже Полінка, нахиляючись над аграмантом, і чомусь зітхаючи.
– а чи не знайдеться у вас під цей колір скляної бонбошки?
– Звісно-с.
Полінка ще нижче нахиляється до прилавку і тихо запитує:
– А навіщо це ви, Микола Тимофійович, у четвер пішли та рано?
