Темрява, що прийшла з Середземного моря, накрила місто, яке прокуратор так ненавидів.
Щезли висячі мости, що з'єднували храм зі страшною Антонієвою баштою, опустилася з неба безодня та залила крилатих богів над гіпподромом, Хасмонійський палац із бійницями, базари, караван-сараї, провулки, пруди...
Зник Єршалаїм – велике місто, ніби й не було його ніколи на світі.
Усе поїла темрява, злякала усе живе в Єршалаїмі та його околицях.
Дивну хмару принесло з моря напідвечір, вечір чотирнадцятого дня весіннього місяця нісана.
Вона вже навалилась своїм черевом на Лисий Череп, де кати поспішки кололи засуджених, вона навалилась на храм у Єршалаїмі, сповзла димними потоками зі схила його та залила Нижнє Місто.
Вона вливалася у вікна та гнала з кривих вулиць людей у будинки.
Вона не поспішала віддавати свою вологу та віддавала тільки світло.
Щойно димне, чорне вариво розпанахувало полум'я, із суцільної темряви злітала велична глиба храму, покрита палахкотливою лускою.
Але вогонь за мить згасав, і храм занурювався у темну безодню.
Кілька разів він поставав з неї і знову провалювався, і кожного разу цей провал супроводжував гуркіт катастрофи.
