З віконця Маргарита ковзнула вниз і побачила Миколу Івановича на лавці.
Той як би застиг на ній і в повному приголомшенні прислухався до криків і гуркоту, що доноситься з освітленій спальні верхніх мешканців.
- Прощайте, Микола Іванович! - закричала Маргарита, пританцьовуючи перед Миколою Івановичем.
Той зойкнув і поповз по лавці, перебираючи по ній руками і збивши додолу свій портфель.
- Прощайте назавжди!
Я відлітаю, - кричала Маргарита, заглушаючи вальс.
Тут вона зрозуміла, що сорочка їй ні до чого не потрібна, і, зловісно зареготавши, накрила нею голову Миколу Івановича.
Засліплений Микола Іванович впав з лавки на цеглу доріжки.
Маргарита обернулася, щоб востаннє глянути на особняк, де так довго вона мучилася, і побачила в палаючому вогні спотворене від подиву обличчя Наташі.
- Прощай, Наташа! - прокричала Маргарита і підняла щітку, - невидима, невидима, - ще голосніше крикнула вона і між гілками клена, хлестнувши її по обличчю, перелетівши ворота, вилетіла в провулок.
І слідом їй полетів зовсім оскаженілий вальс.
