Мовчать та люблять усамітнення тільки дуже горді люди, - продовжувала Нюта,  відсмикуючи руку від скроні.
- Ви гордій, Володя.
Чому ви дивитесь спідлоба?
Дозвольте мені дивитися прямо в обличчя!
Та ну ж, тюлень!
Володя вирішив заговорити.
Бажаючи посміхнутись, він засмикав нижньою губою, замиготів очима і знову потягнув руку до скроні.
-Я... я кохаю вас! - проговорив він.
Нюта здивовано підняла брови і засміялась.
-Що чую я?! - заспівала вона, як співають оперні співачки, коли чують що-небудь жахливе.
-Як?
Що ви сказали?
Повторіть, повторіть...
-Я... я кохаю вас! - потворив Володя.
І вже без будь-якої участі своєї волі, нічого не розуміючи і не міркуючи, він зробив півкроку до Нюти і взяв її за руку вище зап'ятску.
В очах його скаламутнилось і виступили сльози, весь світ обернувся в один великий волохатий рушник, від якого пахло купальнею.
