Старий і згорблений «благородний батько», з кривим підборіддям і малиновим носом, зустрічається в буфеті одного з приватних театрів[75] зі своїм старовинним приятелем-газетярем.
Після звичайних привітань, розпитувань і зітхань благородний батько пропонує газетяреві випити по маленькій.
- Чи варто? - морщиться газетяр.
- Нічого, підемо вип'ємо.
Я і сам, брат, не п'ю,та тут нашому братові акторові знижка, майже півціни - не хочеш, так вип'єш.
Підемо!
Приятелі підходять до буфету і випивають.
- Надивився я на ваші театри.
Гарні, нічого сказати. - бурчить благородний батько, сардонічно посміхаючись.
- Мерсі, не очікував.
А ще теж столиця, центр мистецтва!
Дивитися соромно.
- У Олександринці був?[76] - запитує газетяр.
Благородний батько презирливо махає рукою і посміхається.
Малиновий ніс його морщиться і видає звук, що сміється
- Був! - відповідає він ніби знехотя.
- Що ж?
Подобається?
- Так, споруда подобається.
Зовні гарний театр, не стану сперечатися, але щодо самих артистів - вибач.
Може бути, вони і хороші люди, генії, Дідероти[77], але з моєї точки зору вони для мистецтва вбивці і більше нічого.
Якщо б у моїй владі, я б їх з Петербургу вислав.
Хто над ними у вас головний?
