Та й пішла, та й пішла...
Знаючи, що сердиту Даринку не втихомириш ні молитвами, ні клятвами, ані навіть пострілами гармат, Стріжин махнув рукою, одягнувся та вирішив сходити до лікаря.
Та лікаря легко знайти лише тоді, коли він не потрібен.
Оббігши три вулиці та зателефонувавши разів п'ять докторові Чепхар'янцю та сім разів докторові Бултихіну, Стріжин погнав до аптеки: а раптом аптекар допоможе.
Тут, після тривалого очікування, до нього вийшов маленький, чорнявий та кучерявий фармацевт, заспаний, в халаті і з таким серйозним і розумним виразом лиця, що аж лячно стало.
- Що вам потрібно? - запитав він тоном, яким можуть говорити лише дуже розумні та солідні фармацевти іудейського віросповідання.
- Заради Бога...прошу вас! - задихаючить, промовив Стріжин.
- Дайте мені що-небудь...
Я зараз ненароком випив керосин!
Помираю!
- Прошу вас не хвилюватись і відповідати на питання, котрі я буду вам ставити.
Уже самий той факт, що ви хвилюєтесь, не дає мені розуміти вас.
Ви випили керосин?
Так?
