Він побачить сидячого на лавці старенького і солідного чоловіка з борідкою, в пенсне і з трохи поросячими рисами обличчя.
Іван Миколайович завжди застає його мешканця маєтку в тій самій мрійливій позі, зі зверненим до місяця поглядом.
Іванові Миколайовичу відомо, що після милування місяцем чоловік неодмінно переведе свій погляд на вікна ліхтаря і пильно в них вдивлятиметься, ніби чекаючи, що зараз вони відкриються і на підвіконні з'явиться щось незвичайне.
Усе подальше Іван Миколайович знає напам'ять.
Зараз неодмінно треба заховатися глибше за решіткою, інакше чоловік почне неспокійно вертіти головою, блукаючими очима ловити щось у повітрі, неодмінно захоплено посміхатись, а тоді він раптом сплесне в долоні в якійсь солодкій журбі, а тоді вже і просто і задоволено голосно бурмотатиме:
- Венеро!
Венеро!..
От я дурень!..
