І цей худенький чорнявий хлопчик з щетинистими волоссям і веснянками здавався дівчаткам незвичайним, чудовим.
Це був герой, рішучий, безстрашний чоловік, і гарчав він так, що, стоячи за дверима, справді можна було подумати, що це тигр чи лев.
Коли дівчатка повернулися до себе і одягалися, Катя з очима повними сліз сказала:
- Ах, мені так страшно!
До другої години, коли сіли обідати, все було тихо, але за обідом раптом виявилося, що хлопчиків немає вдома.
Послали в людську, до стайні, у флігель до прикажчика - там їх не було.
Послали в село - і там не знайшли.
І чай потім теж пили без хлопчиків, а коли сідали вечеряти, матуся дуже турбувалася, навіть плакала.
А вночі знову ходили в село, шукали, ходили з ліхтарями на річку.
Боже, яка піднялася метушня!
