Зайнявшись паскудним котом, Іван ледь не загубив найголовнішого з трьох - професора.
Але, за щастям, той не встиг втекти.
Іван побачив сірий берет в гущі на початку Великої Микитської, але Герцена.
В ту ж мить Іван і сам там опинився.
Однак вдачі не було.
Поет і кроку прибавляв і підтюпцем починав бігти, штовхаючи прохожих, і ні на сантиметр не приблизився до професора.
Не дивлячись на те яким був засмучений Іван, все ж його вражала та надприродня швидкість, з якою відбувалася погоня.
І двадцяти секунд не пройшло, як після Микитських воріт Іван Миколаєвич був вже осліплений вогнями на Арбатській площі.
Ще декілька секунд, і ось якийсь темний провулок з тротуаром який покосився, де Іван Миколаєвич впав і розбив коліно.
Знову освітлена магістраль - вулиця Кропоткіна, поіт перевулок, потім Остоженка і ще перевулок, понурий, гидкий і скупо освітлений.
І ось тут-но Іван Миколаєвич остаточно загубив того, хто був йому так потрібний.
Професор зник.
