- Геть звідси!
- Щодо? - зойкнула раптом Щукіна.
- Бо ви смієте?
Я жінка слабка, беззахисна, я не дозволю!
Мій чоловік колезький асесор!
Свердловина отака!
Схожу до адвоката Дмитра Карлич, так від тебе звання не залишиться!
Трьох мешканців засудила, а за твої зухвалі слова ти у мене в ногах наваляти!
Я до вашого генерала піду!
Ваша величність!
Ваша величність!
- Пішла геть звідси, виразка! - прошипів Олексій Миколайовичу.
Кістунов відчинив двері та виглянув у присутність.
- Що таке? - запитав він плаксивим голосом.
Щукіна, червона як рак, стояла серед кімнати та, обертаючи очима, тикала в повітря пальцями.
Службовці в банку стояли по боках і, теж червоні, мабуть, замучені, розгублено переглядались.
- Ваша величність! - кинулася до Кістунову Щукіна.
- Ось цей, ось самий ... ось цей ... (вона вказала на Олексія Миколайовичу) постукав себе пальцем по лобі, а потім по столу ...
Ви веліли йому моя справа розібрати, а він насміхається!
Я жінка слабка, беззахисна ...
Мій чоловік колезький асесор, і сама я майорська дочка!
