Римський вчинив не так.
Він піднявся, відкрив двері, рявкнув в неї кур'єрші, що сиділа на табуретці:
– Нікого, крім листоношів, не впускати! – і замкнув на ключ.
Потім він дістав з письмового столу купу паперів і почав ретельно звіряти жирні, з нахилом ліворуч, літери у фотограммі з буквами у Степана резолюціях і в його ж підписах, забезпечених гвинтовою закарлючкою.
Варенуха, навалившись на стіл, жарко дихав у щоку Римського.
– Це його почерк, – нарегті твердо сказав фіндиректор, а Варенуха відізвався як ехо:
– Його.
Вдивившися в обличчя Римського, адміністратор здивувався зміні, що відбувалася у цьому обличчі.
І без того худий фіндиректор наче ще більше схуд і навіть постарів, а очі його в роговій оправі втратили свою звичайну уїдливість і з'явилася в них не тільки тривога, але навіть наче печаль.
