І тут на базарі не стало Нізи та Іуди.
Вони шепотіли у підворіття якогось двору.
- Іди до оливкового маєтку, - шепотіла Ніза, - натягаючи ковдру на очі і одвертаючись від якогось  чоловіка, який з відром заходив у підворіття, - в Гефсиманію, за Кедрон, зрозумів?
- так, так, так
-– я піду вперед, продовжувала Ніза, - але не йди за мною слідом, а віддалися від мене.
Я піду вперед...
Коли перейдеш потік... ти знаєш, де грот?
- Знаю, знаю...
- підеш повз олійного жому вверх і повертай до гроту.
Я буду там.
Але не смій йти зараз же за мною,  май терпіння, почекай тут. - І з цими словами Ніза вийшла з підворіття, наче і не говорила з Іудою.
Іуда постояв деякий час сам, намагаючись зібрати думки, що розбігалися.
Серед них була думка про те, як він пояснить свою відсутність на святковій трапезі в рідних.
Іуда стояв і вигадував якусь брехню, але в хвилюванні нічого як слід не обміркував і не приготував, і його ноги самі без його волі винесли його з підворіття геть.
