- Чого ти, друже?
О боже, кучер почує!
Стулися, а то кучер почує!
Йому все чутно!
-  Не люблю... не люблю! - продовжував він, задихаючись.
- Ви безпринципна, бездушна...
Не маєте права носити цей ватерпруф!
Чуєте?
А то я порву його на клочки...
- Схаменися, дитятко моє! - заплакала maman.
- Кучер почує!
- А де багатство мого батька?
Де ваші кошти?
Ви все згубили!
Мені не соромно власної бідності, та мені соромно, що маю таку матір...
Коли мої товариші питаються про вас, я завжди червонію.
На потязі довелося їхати до міста дві станції.
Весь час Володя стояв на майданчику та здригався всім тілом.
Йому не хотілося заходити до вагону, там ж бо сиділа його матір, котру він ненавидів.
Ненавидів він себе самого, кондукторів, дим від паровозу, холод, у якому він звинувачував тремтіння...
Та чим важче було у нього на серці, тим більше він відчував, що десь на цьому світі у якихось людей є життя чисте, благородне, тепле, граційне, повне любові, ласки, веселощів...
Він відчував це та журився так сильно, що навіть один пасажир, уважно подивившись йому в обличчя, спитав:
