Привид зупинився серед могил і вказав на одну з них.
Скрудж, тремтячи, підійшов до неї.
Нічого не змінилося у виразі Привида, але Скрудж із жахом відчув, що якийсь новий зміст відкривається йому в цій величній фігурі.
– Перш ніж я підійду ближче до могильної плити, на яку ти вказуєш, – сказав Скрудж, – відповіси мені на одне питання.
Це тіні того, що буде, чи того, що може бути?
Але Дух і далі мовчав, а рука його вказувала на могилу, біля якої він зупинився.
– Життєвий шлях людини, якщо йти ним неухильно, веде до певного кінця, – мовив Скрудж.
– Але якщо людина зійде з цього шляху, то й кінець буде іншим.
І так само може змінитися й те, що ти показуєш мені зараз?
Але Привид був непорушним, як завжди.
