- Джонсі, люба,- сказала Сью, нахиляючись над нею, пообіцяєш мені не розплющувати очі і не виглядати у вікно доки я не завершу працювати?
Я мушу перетримати ці малюнки всередині до завтра.
Мені потрібне світло або ж я намалюю тіні.
- А ти не можеш малювати в іншій кімнаті? - холодно запитала Джонсі.
- Я краще побуду тут, біля тебе, - сказала Сью.
До того ж, я не хочу щоб ти продовжувала дивитись на те дурне листя плюща.
- Скажеш, як тільки закінчиш, - сказала Джонсі, заплющуючи очі і лежучи тихенько, наче статуя, що впала, - тому що я хочу побачити як впаде останній.
Я втомилась чекати.
Я втомилась думати.
Я хочу остаточно втратити владу наж всім і просто летіти вниз, вниз, як один з цих бідолашних, втомлених листочків.
