— Ні, нічого вже не можна зробити! — вздихнув хазяїн.
— Все закінчено.
Зник Іван Іванович!
І по його щокам поповзли вниз блискучі краплі, такі, які бувають на вікнах під час дощу.
Не розуміючи в чому справа, Тітка і Федір Тимофійович тиснулись до нього і з жахом дивились на гуся.
— Бідний Ваан Іванович! — говорив хазяїн, журбливо  вздихаючи.
— А я-то мріяв, що навесні повезу тебе еа дачу і буду гуляти з тобою по знленій травичці.
Миле створіння, нарний мій товарише, тебе вже немає!
Як же я тепер буду поратись без теье?
Тітці здавалось, що і з нею станеться те ж саме, тобто що вона теж отак, незрозуміло від чого, заплющить очі, протягне лапи, оскалить пот, і всі на неї будутьь дивитись з жахом.
Схоже, що такі ж думки були в голові Федора Тимофіїчв.
Ніколи раніше старий кіт не був таким угрюмим і мрачним, як зараз.
